Творчість Леоніда Логвиненка
Він журналіст і волонтер. Фронтовий фотограф, поет, прозаїк.
А ще співак. Можна сказати, рокер…
Леонід Логвиненко. Мій однокурсник і сусід по гуртожитку. Харків.
У ті важкі часи, тихо зібрався,взяв фотоапарат і просто поїхав на фронт.
Веде свій фотолітопис цієї війни.
Пише якісь пронизливі вірші.
Іноді видає маленькі оповідання-замальовки у стилі дуже нам всім зрозумілого нині Хема…
“Ми ніколи не повернемося з тобою з цієї віни у світ, де
зорі, немов на Спаса жовті груші, де сни і теплота. Тут, біля териконів
залишаться наші душі”. – пророче написав Леонід.
З війни дійсно не повертаються. Вона назавжди залишається в свідомості, впливаючи на кармічний шлях. У кожного свій.
Творчість Леоніда Логвиненка варто всіляко поширювати, пісні слухати.
З дозволу автора публікую кілька його матеріалів і нову пісню.
Відчуйте енергетику!
ДВОЄ В ОДНІЙ ТРАНШЕЇ, НЕ ВРАХОВУЮЧИ СОБАКИ
На Сході риють траншеї і бліндажі. На лінії вогню – в
бронежилетах. Уявляєте як це: з лопатою в руках копати глевку як глей
глину чи чорнозем, коли на тобі пуд сталі? Я пробував: промокає наскрізь
від поту не лише спіднє, а й бушлат… У місцях же, куди не сягають
ворожі снайпери, можуть рити і без броників. Хоча також не легко.
Пам’ятається Харківщина 2014 року. Тоді рили всі:
військові, волонтери, прості громадяни, яким дійшло, що і на їх голови
можуть посипатися бомби і снаряди. А потім все затихло. Ми звикли: війна
на сході, а тут ресторани, бари, зоопарк з мавпами. Неон на вулицях, що
імітує Всесвіт. Словом, мирне життя…
Отож траншеї й протитанкові рови заросли, перекриття на
бліндажах догниває. А як ми готові тут до оборони? Це добре що ми
вряди-годи проводимо збори й робимо селфі з занять тероборони, але війна
потребує щоденних занять до сьомого поту, і автоматичної зброї в кожній
квартирі чи в хаті на підхваті.
Пам’ятаю розмову з старшиною батальйону тероборони
Михайлом Соколовим. Він тоді, пару років тому в інтерв’ю переконував
мене, що такою підготовкою досить взводу професіоналів, аби знищити
цілий батальйон. Професори з автоматами це добре, а ще краще якби вони
добре стріляли і були злагоджені, вправлялися з мінометом, могли
прикрити з кулемета взвод, який займає позиції.
За сім років війни з Україною росіяни зробили висновки.
Бригади готові до нападу в них називаються ударними,
насичують підрозділи новою технікою, хоча й старого мотлоху в них
вистачає. Проти нового і старого заліза на Сході, сподіваюся, наші
вистоять… А як у нас на благословенній Слободжанщині. Те, що кажуть, що
може бути наступ з Криму, Донбасу, Чернігівської області, – нехай не
заспокоює.
Ворог демонструє нам, що він може дуже швидко перекидати
з Сибіру чи Кавказу цілі бригади. Що йому з Воронежа перекинути орду
під Бєлгород? Тут не потрібно лякатися, а треба готуватися.
92-а ОМБР не розірветься ж між Донбасом і Слобожанщиною.
Ото ОДА і районам, громадянському суспільству потрібно готуватися. А в
нас на рівні ОДА – мовчок. Напевне чекають команди з Києва. А чи надійде
команда «до бою!» вчасно при нинішній нерішучості очільників? Це в США
оголосили надзвичайний стан, хоча РФ не стоїть на її кордонах.
Поки ми готувалися до миру видаючи в столиці
розпорядження й укази, які зв’язували армії руки, ворог готувався до
війни. Накази ці ще й досі не відмінені. А відомо, якщо хочеш миру,
готуйся до війни. І ніяк інакше.
Леонід ЛОГВИНЕНКО.
НА БРОНІ
Найтепліше місце на броні, нагрітій танковим мотором.
Поки залізо не схололо можна якісь пів годинки
відпочити. Зараз, коли на кордонах з Україною московська орда брязкає
смертельним залізом, дизеля наших танків гріють броню все частіше, воїни
вчаться, злагоджуються, готуються…
«Мішки» – аж гарячі, але відпочивати на броні ніколи.
Хоча, буває, і випадає якась мить.
Використані фото Л.Логвиненка.
Представляємо нову пісню з аматорським відеокліпом.
КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА
Коли зависне німота
над почорнілим полем болю,
у світ, де сни і теплота
ми не повернемось з тобою,
де зорі падають ясні,
немов на Спаса жовті груші,
де жаль вижалюють пісні,
туди не прийдуть наші душі.
Отут, де скіфи, у степах,
у цій кривавій чортоверті,
у териконах, як в гробах,
поховано живих і мертвих.
Отруйне з черепів вино
війна нам вихлюпнула в очі
і тільки мамине вікно
скрипить – кричить крізь гущу ночі.
https://www.youtube.com/watch?v=NrZNg7hhXFY&t=62s
Війна триває…
https://www.youtube.com/watch?v=NrZNg7hhXFY&t=62s
Фронтові дороги чекають волонтерів…
Коли закінчиться ця війна?
Відповіді не знає ніхто…
Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, волонтерКомментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/6451244/2370113/